Рішення про розлучення

Dodano: 31 sierpnia 2022

1.

Шлюб можна розірвати шляхом розлучення. Загальний суд виносить рішення про розірвання шлюбу. Шлюб не можна розірвати за згодою подружжя або в адміністративному порядку. На тривалість цивільного шлюбу не впливає рішення церковного суду про дійсність або припинення релігійного шлюбу. Розірвання шлюбу – це розірвання шлюбу судом у ситуації, коли подружжя остаточно і повністю розірвало, тобто розірвало всі духовні, фізичні та економічні зв’язки. Шлюб остаточно розривається тільки тоді, коли рішення про розлучення стає остаточним.

Слід підкреслити, що постановою рішення про розірвання шлюбу та визнанням його вини розірванням шлюборозлучного суду роль суду не закінчується. Як правило, суд у рішенні про розірвання шлюбу вирішує всі питання, пов’язані з функціонуванням сім’ї після розірвання шлюбу, а тому суд про розірвання шлюбу регулює не тільки подальші відносини між подружжям після розірвання шлюбу, а й відносини між батьками та їх спільними неповнолітніми дітьми, або майнові питання родини. Отже, рішення про розірвання шлюбу є складним.

2.

Найважливішим рішенням, яке приймає суд у шлюборозлучному процесі, є рішення про розірвання шлюбу. Якщо суд першої інстанції відхиляє клопотання про розірвання шлюбу, він не повинен виносити рішення щодо подальших аспектів рішення про розірвання шлюбу.

Шлюборозлучний суд також вирішує, чи є і хто з подружжя винен у розриві шлюбу. За одностайною заявою подружжя суд не приймає рішення про вину.

3.

У випадку, якщо сторони мають неповнолітніх дітей, суд у рішенні про розірвання шлюбу повинен визначити, хто несе батьківську відповідальність за дітей, і, можливо, обмежити або позбавити другого з подружжя цього права. Суд повинен керуватися принципом найкращих інтересів дитини. Братів і сестер слід виховувати разом, якщо найкращі інтереси дитини не вимагають іншого рішення. Незалежно від рішення про батьківські права суд встановлює також правила спілкування з дитиною того з батьків, у батьківських правах якого обмежено або позбавлено цих повноважень. У судовій практиці встановлено, що при прийнятті цих рішень суд у справах про розірвання шлюбу виконує функцію суду з питань опіки. Отже, керуючись найкращими інтересами дитини, суд щодо розірвання шлюбу може винести будь-які рішення щодо батьківських повноважень та контактів, передбачених Кодексом про сім’ю та опіку та піклування (далі – КРО). Положенням передбачено, що суд бере до уваги письмову згоду подружжя про порядок здійснення батьківських обов’язків та збереження контактів з дитиною після розірвання шлюбу, якщо це відповідає інтересам дитини. Однак у освітній угоді подружжя може домовитися лише про батьківські та контактні домовленості, відомі KRO. Суд може не тільки (позитивно) визначити спосіб підтримки контактів, але й обмежити контакти батьків з дитиною або заборонити їх за наявності передбачених законом умов.

Дитина подружжя, яке розлучається, не є стороною у шлюборозлучному процесі, у якому вирішуються її правовідносини з батьками.

Рішення про розірвання шлюбу також містить рішення щодо витрат на спільне утримання дітей сторін. Під час розгляду слід надати докази вартості проживання дітей (наприклад, витрати на харчування, витрати на позакласні заходи, витрати на відвідування лікаря, витрати на перукарню, витрати на покупку одягу тощо), а також майно та доходи подружжя, що розлучається (наприклад, за роботу, податкові декларації за попередні роки). Якщо дітей декілька, суд призначає відповідну суму для кожної дитини. Встановити аліменти в загальному розмірі на всіх дітей неможливо. Рішення суду про розірвання шлюбу зазвичай полягає в призначенні одному з батьків пенсії на утримання дитини. При цьому суд зобов’язує того з батьків, на кого покладено батьківські права або з ким буде встановлено місце проживання дитини, нести решту витрат на утримання дитини та особисті зусилля по її вихованню.

4.

Якщо після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в спільній квартирі, то правила користування цією квартирою визначає суд. Суд зобов’язаний вирішити ці питання. Ця квартира не повинна бути спільною в юридичному сенсі. Нею потрібно лише поділитися. У цій процедурі суд вирішує не питання про право подружжя на житло, а лише про спосіб його використання. Це рішення, як правило, передбачає тимчасове виділення певної частини квартири кожному з подружжя в окреме користування (наприклад, шляхом виділення окремої кімнати, спільного користування кухнею, холом, ванною). Рішення не змінює основних прав уповноважених осіб і не створює таких прав.

5.

У рішенні про розірвання шлюбу суд може, хоча лише на прохання однієї зі сторін і лише «у виняткових випадках, коли один із подружжя своєю непристойною поведінкою перешкоджає їм жити разом», ухвалити рішення про виселення подружжя. З квартири, яка належить особі, яка вимагає виселення, може бути виселено подружжя або обидва. У рішенні Апеляційного суду в Кракові від 30 жовтня 2019 року (реєстраційний номер справи I ACa 1209/18) було зазначено, що коментована норма може «застосовуватися виключно, лише коли один із подружжя діє не тільки грубо, зі спільної квартири, але ця поведінка, яка заслуговує однозначно негативної, об’єктивної оцінки, справляє суворо визначений ефект. Цей ефект полягає в повному виключенні можливості використання подружжям квартири відповідно до її призначення. Між виключенням такої можливості з його боку та поведінкою потенційно виселеної особи має бути адекватний причинно-наслідковий зв’язок». Виселення із спільної квартири не позбавляє подружжя права власності на нього.

6.

За спільним клопотанням сторін суд може прийняти рішення про поділ спільної квартири або про надання її одному з подружжя, якщо другий з подружжя згоден залишити її без надання замість неї квартири та іншої кімнати, за умови поділу або її можливе виділення одному з подружжя. Фізичний поділ квартири має бути остаточним. Здійснюючи цей поділ, необхідно враховувати не тільки правила скасування спільності (спільної власності), а й визначити, чи допускають площа та інші властивості квартири відповідно до чинного законодавства її поділ. на два приміщення. Якщо подружжя проживає окремо, суд у резолютивній частині рішення зазначає, що рішення про спільне житло не виносив.

7.

Дуже рідко рішення про розірвання шлюбу може містити рішення щодо поділу спільного майна сторін. Це допустимо, якщо таке клопотання подано одним із подружжя і розділ не викликає надмірної затримки провадження. До поділу спільного майна відноситься майно, що належало до цього майна на момент ухвалення рішення. У вказівках 1978 року Верховний суд зазначив, що «поділ спільного майна сторін за рішенням про розірвання шлюбу не спричиняє надмірної затримки провадження не лише тоді, коли між сторонами немає спору щодо складу та способу поділу це властивість, а також коли роз’яснення обставин, що є предметом спору між сторонами, або таких обставин, які суд зобов’язаний встановити ex officio, вимагає збору доказів в обмеженому обсязі та в обмежений час »(теза XIII, пункт 1; також, серед іншого, рішення Верховного Суду від 16 червня 2016 р., номер справи V CZ 25/16).

8.

На вимогу одного з подружжя суд у рішенні про розірвання шлюбу постановляє питання про аліменти, належні подружжю від другої сторони після розірвання шлюбу. Позов про аліменти подається шляхом подання заяви на слуханні чи зустрічі в присутності другого з подружжя або в листі, який має бути вручений іншому з подружжя.

Наприкінці рішення виноситься рішення про судові витрати. Тут суд присуджує часткове або повне відшкодування клопотання про розірвання шлюбу.

Автор: Адвокат-стажист Wiktoria Lach